Техніка педагогічного спілкування

Спілкування – процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обмінні інформацією пізнавального чи емоційного – оцінного характеру.

Спілкування – як обмін інформацією, поділяють на дві групи-вербальні (словесні) й невербальні.

Вербальна (словесна) комунікація – є мова. Усне – це діалог та монолог, і писемне. Невербальна комунікація – це зовнішність людини, міміка, жести, емоції (сміх, сльози), обмін поглядами..

Одним із пріоритетних завдань сучасної освіти є виховання соціально зорієнтованої особистості. Його розв’язання залежить від гуманізації взаємин усіх учасників педагогічного процесу (педагог-педагог, педагог-дитина, педагог-батьки, дитина-дитина. Комунікативна компетентність педагогів передбачає сформованість таких умінь педагога, як-от:

  • давати соціально-психологічний прогноз щодо комунікативної ситуації, в якій має відбутися спілкування;
  • програмувати процес спілкування, опираючись на своєрідність комунікативної ситуації;
  • пристосовуватися до умов соціально-психологічної атмосфери комунікативної ситуації..

Особливості процесу міжособистісної комунікації

Процес міжособистісної комунікації відбувається не лише як
обмін певною інформацією, а й як реалізація особистістю своєї
індивідуальності.
Вітчизняний психолог Борис Ломов із-поміж функцій спілкування виокремлює такі:

  • інформаційно-комунікативна — пов’язана з процесами обміну інформацією;
  • регулятивно-комунікативна — пов’язана із взаємною корекцією дій під час спільної діяльності;
  • афективно-комунікативна — пов’язана з емоційною сферою людини, відповідає потребам у зміні свого емоційного стану.

Ефективному спілкуванню сприяють такі вміння:

  • керувати своїми емоціями;
  • проявляти інтерес до співрозмовника за допомогою міміки, жестів, тембру голосу тощо;
  • слухати й чути співрозмовника.

Під час міжособистісної комунікації можуть виникати своєрідні бар’єри спілкування, які перешкоджають співрозмовникам порозумітися.

Із-поміж них виокремлюють такі:

  • особливості темпераменту, характеру;
  • негативні емоції, гнів;
  • почуття страху, сорому, провини;
  • схвильованість;
  • похмурий настрій;
  • емоційне напруження.

Методи ефективного спілкування

Активно слухати — означає спрямовувати увагу на інших під час спілкування, а це більше, ніж просто дослухатися до слів того, хто говорить. Це не лише «слухання», а й «бачення» жестів, міміки, змін інтонації, виразу обличчя, позиції того, хто говорить..

Із найбільш ефективних технік активного слухання — такі:

  • парафраз — повторення останньої фрази співрозмовника;
  • резюмування, аналізування висловленого, підбиття підсумків;
  • застосування невербальних технік приєднання (поза, жести, візуальний контакт тощо);
  • емоційне приєднання;
  • підтримувальні, відкриті запитання.

Під час обговорення тих чи тих проблем доцільно застосовувати такі техніки ділового спілкування, як-от:

  • комплімент, похвала, наголошення на успіху;
  • акцентування на конкретній проблемі (ситуації), яку необхідно обговорити;
  • активне слухання з метою дізнатися думку співрозмовника щодо його бачення проблеми;
  • повідомлення власного бачення розв’язання проблеми;
  • пошук компромісного рішення.

Як налаштуватися на співрозмовника:

  • зосередитися на вербальних і невербальних повідомленнях та формах емоційної експресії співрозмовника;
  • намагатися «перефразовувати» висловлювання співрозмовника;
  • формулювати відповіді тією мовою, що найбільш співзвучна співрозмовникові;
  • поглиблювати й розширювати зміст того, що висловив співрозмовник;
  • намагатися усвідомити й зрозуміти почуття;

та думки, які співрозмовник не висловив прямо, але мав на увазі.

Конструктивна критика

Особливу роль у процесі спілкування відіграє критика. Завдання критики — не «знищити» опонента, а представити ситуацію з іншого погляду. Мистецтво конструктивної критики полягає в тому, щоб вона досягла мети, тобто була прийнята співрозмовником. Здебільшого перевагу віддають таким варіантам конструктивної критики:

  • комплімент — критика — комплімент (принцип напівпорожньої склянки);
  • критикування не особистості, а її вчинку;
  • використання «ми» замість «я» і «ти»;
  • запитання, а не ствердження;
  • сократівський метод;
  • замовлення критики на свою адресу, вдячність за неї.

Водночас у педагога варто сформувати нову установку міжособистісної взаємодії: той, хто критикує, — у програші, а кого критикують — у виграші.

Техніки та прийоми саморегулювання емоційних станів

Емоції впливають на зовнішній вигляд співрозмовника (міміка, вираз обличчя, постава, думки, настрій тощо). Тож можна навчитися за допомогою зовнішнього вигляду впливати на емоції і, відповідно, на настрій співрозмовника.

Здебільшого виокремлюють такі емоційні стани, як-от:

  • негативні — досада, розчарування, туга, тривожність, страх, образа, відчай, гнів, депресія тощо;
  • амбівалентні — цікавість, інтерес, здивування, уважність, байдужість, спокій, сум, нетерплячість, веселість тощо;
  • позитивні — радість, захоплення, задоволення, натхнення, гордість, надія, щастя тощо.

Із-поміж психологічних технік саморегулювання емоційних станів ефективні у використанні прийоми аутотренінгу, дихальної гімнастики, медитації, релаксації тощо.

Як зняти емоційне напруження співрозмовника:

  • підкреслюйте спільні зі співрозмовником цілі, інтереси, думки, особистісні якості
  • наголошуйте на важливості для вас думки співрозмовника
  • вербалізуйте емоційний стан (свій та співрозмовника)
  • проявляйте щирий інтерес до співрозмовника та його проблем
  • дайте співрозмовнику можливість висловитися
  • за потреби визнайте свою помилку
  • апелюйте до фактів
  • пропонуйте варіанти виходу зі складних ситуацій
  • підтримуйте спокійний, упевнений темп мовлення
  • установіть оптимальну для спілкування дистанцію

Отже, підвищення ефективності комунікації педагогів можливе шляхом свідомого аналізування процесу спілкування, а також використання методів ефективного спілкування та освоєння ними психологічних технік та прийомів саморегулювання емоційних станів під час міжособистісної взаємодії в процесі професійної діяльності.

Джерела:

  1. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник.-К.:Академвидав, 2006.-520 с.
  2. Єргієва Л. Підвищуємо комунікативну компетентність педагогів// Практичний психолог:дитячий садок №2/2014. – С.40-44.

 

Залиште коментар